Про видатні особистості
До 120-річчя НУ «Запорізька політехніка»
Перший директор
Денис Миколайович Поддерьогін з 1 липня 1900 року став першим директором тільки-но створеного Олександрівського механіко-технічного училища. Це було перше в Україні середнє технічне училище, куди приймали хлопчиків 10-14 років. Тут вони готувалися стати техніками для фабрик і заводів, тобто помічниками інженерів.
В училищі викладали досвідчені педагоги-практики, які користувалися великим авторитетом в учнів та їх батьків. Директор, технічно освічена людина, засвоївши досвід навчального процесу західних країн та США, впроваджував його і в своєму училищі. Отримавши вищу технічну освіту в Петербурзькому технологічному інституті, Денис Миколайович чимало років працював на виробництві – заводах, будовах, а затим – інспектором і директором навчальних технічних закладів. Побував він і за кордоном, вивчаючи досвід колег. Три роки очолював нижче механіко-технічне училище у місті Іваново-Вознесенську. Училище було учасником Всесвітньої виставки в Парижі, де його директор відзначений дипломом і срібною медаллю.
Коли Денис Миколайович Поддерьогін став директором Олександрівського училища, йому було трохи більше 40 років. На зборах, присвячених відкриттю училища, Денис Миколайович сказав: «Технічна освіта – це практичне життя, яке ставить за мету зробити більш продуктивною роботу всіх тих, чиєю працею створюється матеріальне благополуччя нації». Директор завжди підкреслював необхідність тісного поєднання навчання й виховання. І настійливо втілював це у життя свого училища. Учні, крім вивчення технічних дисциплін, опановували малювання, співи, фізкультуру, німецьку мову. «Освіту треба черпати не лише в аудиторіях, – а й у спостереженнях за природою, у сприйнятті творів мистецтва, розумній організації розваг…».
В училищі влаштовували масові спортивні свята, публічні лекції з виховання – фізичного й духовного, а також виставки художніх картин. Інструкторів зі спорту запрошували із-за кордону.
У травні 1909 року колектив своїми силами розпочав спорудження гімнастичного павільйону. А через рік його урочисто відкрили. З того часу гімнастика в училищі стала обов’язковою дисципліною. Заняття вели спеціалісти, запрошені з Праги. На плацу щорічно влаштовували гімнастичні свята, в яких брали участь учні й інших навчальних закладів Олександрівська – усього понад тисячу чоловік.
У 1910 році училище взяло участь у Південно-Російській сільськогосподарській, промисловій і кустарній виставці в Катеринославі (нині – Дніпро). За високу організацію навчального процесу і фізичного виховання училище нагородили золотою медаллю виставки. Сам Денис Миколайович вів заняття з хімії, фізики, креслення в училищі й жіночій прогімназії. Він регулярно виступав зі статтями в газетах і журналах Росії й України, видав 1911 року книгу «Олександрівське середнє механіко-технічне училище 1900-1910 роки». А через 5 років написав другу таку ж книгу про училище.
У 1916 році в училищі навчалося 248 учнів, працювало 20 викладачів. Денис Миколайович Поддерьогін очолював училище протягом 18 років. За цей час воно стало одним із кращих не лише в Україні, а й в Росії і навіть у Європі. Директор був нагороджений орденом Станіслава 2-го і 3-го ступенів. Йому надали чин статського радника. Останні роки свого життя Денис Миколайович провів у Криму.
Директор індустріального технікуму – Антон Маркович Павлюк
Народився А.М. Павлюк в селі Кагарлик Ніжинського повіту Чернігівської губернії 16 липня 1882 року у родині селян. Навчався в Ніжинському ремісничому училищі, Олександрівському середньому механіко-технічному училищі, в Харківському технологічному інституті, де і отримав звання інженера-технолога. Працював в Олександрівську, Івано-Вознесенську, Ізюмі, в Києві.
З лютого по червень 1920 року Антон Маркович завідував відділом професійної освіти Наркомпроса. У серпні цього року був призначений завідувачем Олександрівського губернського відділу профосвіти. Тут він брав активну участь в реорганізації механіко-технічного училища в технікум, профтехшколу і в ремісниче училище.
Життя вимагало зміцнення керівництва технікуму. 25 липня 1921 року його керівником було призначено Антона Марковича Павлюка. Завдяки енергійним діям нового керівника, 2 листопада 1921 року технікум відновив навчання. За парти сіли 238 учнів: в технікумі – 48, в профшколі – 122, в ремісничому училищі – 36.
Велику увагу А.М. Павлюк приділяв виховній роботі, відзначенню історичних і літературних дат, гуртковій роботі, організації і проведенню екскурсій, організував музей сільськогосподарських машин.
Зарекомендував себе Антон Маркович і як автор ряду збірників технічних малюнків, а також статей. Одна з них «Освіта серед юнацтва і дорослих» була опублікована в газеті «Червоне село».
За сприяння А.М. Павлюка в будівлі технікуму працювали профшколи: хімічна, перша і друга соціально-економічні профшколи, кустарно-промислова, художньо-промислова, школа грамоти 90-го Уральського полку.
Антон Маркович сприяв відкриттю педагогічної школи в селі Балабіно, а пізніше – її реорганізації в сільськогосподарську школу, а також відкриттю профшкіл сільськогосподарського технікуму в Запоріжжі.
На всіх ділянках довіреної йому роботи Антон Маркович проявив себе талановитим організатором, мудрим керівником колективу. Його роботу високо цінував Наркомат просвіти. Варто зазначити, що Антон Маркович був на висоті і як викладач. Він вів курси «Проектування підйомних кранів», «Організація виробництва».
Цінуючи заслуги на ниві освіти А.М. Павлюка, 5 березня 1925 року Наркомпрос України переводить його працювати до Харкова – столиці України. 7 квітня цього року стало останнім днем його роботи в Запоріжжі. В Харкові він працював референтом з наукових питань у науково-дослідному інституті металургії та машинознавства, пізніше – в інституті залізнично-дорожнього транспорту.
На жаль, його творчий шлях було перервано. За неправдивим доносом 2 серпня 1937 року А.М. Павлюка було заарештовано, а 25 жовтня цього ж року засуджено до розстрілу за контрреволюційну націоналістичну діяльність. 31 жовтня 1937 року вирок було приведено в дію. Довгий час про нього замовчували, але справедливість було відновлено. 11 квітня 1958 року Антона Марковича Павлюка було реабілітовано, вирок відмінено за відсутністю складу злочину.
До 110-річчя з Дня народження
Михайлов Павло Андрійович
Ректор Запорізького машинобудівного інституту (1957–1978)
Народився 21 грудня 1911 р. У м. Курськ в робітничо-селянській сім’ї. Трудовий шлях почав у 13 років (різноробочий, тракторист, помічник коваля), поєднуючи роботу з навчанням у школі. Після закінчення школи, з 1927 р. працював креслярем, конструктором, технологічним керівником інструментального цеху. У 1934 р. П. А. Михайлов пов’язав своє життя з Харківським авіаційним інститутом, де був виконробом, конструктором, виконавцем науково-дослідних робіт, заступником директора ХАІ з реевакуації. Водночас навчався в інституті, який закінчив у 1946 р. Згодом Павло Андрійович призначений викладачем кафедри деталей машин, а протягом 1949–1953 рр. викладав курс деталей машин у вищому військово-авіаційному училищі. У 1953 р. став доцентом Харківського політехнічного інституту, в 1955 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук, а в 1957 р. йому присвоєно вчене звання доцента. У 1957 р., згідно з Наказом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР, П. А. Михайлова призначили ректором Запорізького машинобудівного інституту.
На його долю випало важке життя післявоєнної відбудови країни, зокрема Запорізького машинобудівного інституту, колишня будівля якого на третину ще лежала в руїнах. Функціонували лише два факультети: машинобудівний і ливарний. За час перебування Павла Андрійовича на посаді ректора Запорізький машинобудівний інститут перетворився на потужний технічний навчально-науковий заклад, здатний вирішувати складні проблеми науково-технічного прогресу. Було побудовано понад 41 000 м2 навчально-лабораторних приміщень і приблизно 22 000 м2 житлово-оздоровчих площ (студентські гуртожитки, оздоровчо-спортивні бази).
Опублікував понад 70 робіт наукового та педагогічного спрямування. Автор 14 авторських і 2 реєстраційних свідоцтв на винаходи.
Помер 20 грудня 1978 р. у м. Запоріжжя.
Степан Іванович Кравчун